Концептуальні положення діяльнісного навчання

Технологія «Школа 2000…» Л.Г.Петерсон

Основне завдання сучасної освіти  - не просто озброїти випускника фіксованим набором знань, а сформувати у нього вміння і бажання вчитися все життя. Конструктивно виконати дане завдання освіти допомагає особистісно-діяльнісний метод навчання.

Концепцію "вчення через діяльність" запропонував американський вчений Д.Дьюї - основні принципи його системи: врахування інтересів учнів; вчення через навчання думки і дії; пізнання і знання - наслідок подолання труднощів; вільна творча робота і співпраця.

         Основи особистісно-діяльнісного підходу були закладені в психології працями Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, Б.Г.Ананьєва, де особистість розглядалася як суб'єкт діяльності, яка сама, формуючись в діяльності та спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності і спілкування.

Одним з ведучих сучасних науковців, які підтримали і розвинули систему роботи щодо використання технологіі особистісно-діяльнісного підходу в навчанні, є Людми́ла Гео́ргіївна Пе́терсон (род. 25 червня 1950) — російський педагог-методист, доктор педагогічних наук, професор; директор Центру системно-діяльнісної педагогіки «Школа 2000…» Академії підвищення  кваліфікації та професійної перепідготовки працівників освіти.

Головне в діяльнісному методі - це самодіяльність, діяльність самих учнів. Потрапляючи в проблемну ситуацію, школярі самі шукають з неї вихід. Функція вчителя носить лише направляючий і корегуючий характер. Учень повинен довести право існування своєї гіпотези, відстояти свою точку зору.

Використання діяльнісного підходу до навчання створює необхідні умови для розвитку вмінь учнів самостійно мислити, орієнтуватися в новій ситуації, знаходити власні підходи до вирішення проблем. В результаті використання проблемно - діалогічного методу в навчальному процесі підвищується емоційний відгук учнів на процес пізнання, мотивація навчальної діяльності, інтерес до оволодіння новими знаннями, вміннями та їх практичного застосування. Все це сприяє розвитку творчих здібностей школярів, усної мови, вміння формулювати і висловлювати свою точку зору, активізує мислення.

Реалізація технології діяльнісного методу в практичному викладанні забезпечується наступною системою дидактичних принципів:

-         принцип діяльності  полягає в тому, що учень, отримуючи знання не в готовому вигляді а, добуваючи їх сам, усвідомлює при цьому зміст і форми своєї навчальної діяльності, розуміє і приймає систему її норм, активно бере участь в їх удосконаленні, що сприяє активному успішному формуванню його загальнокультурних і діяльнісних здібностей;

-         принцип безперервності  означає наступність між всіма ступенями і етапами навчання на рівні технології, змісту і методик з урахуванням вікових психологічних особливостей розвитку учнів;

-         принцип цілісності  передбачає формування учнями узагальненого системного уявлення про світ;

-         принцип мінімаксу полягає в наступному: школа повинна запропонувати учневі можливість освоєння змісту освіти на максимальному для нього рівні і забезпечити при цьому його засвоєння на рівні соціально безпечного мінімуму (державного стандарту знань);

-         принцип психологічної комфортності припускає зняття всіх стрессоутворюючих факторів навчального процесу, створення на уроках доброзичливої атмосфери, орієнтованої на реалізацію ідей педагогіки співробітництва, розвиток діалогових форм спілкування;

-         принцип варіативності  передбачає формування учнями здібностей до систематичного перебору варіантів та адекватному прийняттю рішень в ситуаціях вибору;

-         принцип творчості  означає максимальну орієнтацію на творче начало в освітньому процесі, набуття учнями власного досвіду творчої діяльності.

Для реалізації діяльнісного методу існує певний алгоритм організації навчального процесу:

а) створення в просторі діяльності учня значущу для нього проблемну ситуацію;

б) наповнення проблемної ситуацію суперечливістю в стані досліджуваного об'єкту і створення умови для усвідомлення цього протиріччя учнем як проблеми;

в) формулювання завдання продуктивного (або творчого) типу, що випливає з усвідомленої учнем проблеми.

Приоритетні методи навчання при діяльнісному підході:

а) проблемного викладу;

б) частково-пошуковий;

в) дослідницький.

Оптимальні форми організації навчального простору:

а) парна взаємодія;

б) мікрогрупова взаємодія;

в) бригадна (групова) взаємодія;

г) міжгрупова взаємодія.

Орієнтовні типи уроків (за Г.Г.Щедровицьким і О.С.Анисимовим):

а) уроки відкриття нових знань;

б) уроки рефлексії;

в) уроки-тренінги;

г) уроки контролю.

Структура урока введения нового знания по технология деятельностного метода программы «Школа 2000... (Л. Г. Петерсон):

1.  Мотивація до навчальної діяльності (організаційний момент) – організація позитивного самовизначення учня до діяльності на уроці, а саме:

-         створення умов для виникнення внутрішньої потреби включення в діяльність(«хочу»)

-         виділення   змістовної  області («можу»).

2.  Актуализація знань й фіксація утруднень  в діяльності - підготовка мислення учнів до про­ектувальної діяльності:

-          актуалізація знань, вмінь та навичок , достатніх до побудови нового способу дій;

-          тренування відповідних  операцій мислення;

-          створення утруднень в індивідуальній діяльності учнів, яке фіксується  ними  самими.

3.  Постановка навчальної задачі -    учні співвідносять свої дії зі способом дій, що використовується  (алгоритмом, поняттям тощо) й на цій основі виявляють та фіксують у зовнішній мові  причину утруднень; вчитель організує комунікативну діяльність учнів по дослідженню проблемної ситуації, що виникла,  у формі евристичної бесіди. Завершення етапу пов’язано с постанов­кою мети і формулювання (або уточненням) теми уроку.

4.  Побудова проекту виходу із утруднення («відкриття » учнями нового знання) – учням пропонується вибір методу вирішення проблемної ситуації й на підставі обраного методу  висунення  та перевірка ними гіпотез.

           Учитель організує колективну діяльність учнів у формі моз­кового штурму. Після побудови й обґрунтування  нового способу дій він фіксується в зовнішній мові.

5.  Первинне закріплення в зовнішній мові - учні у формі комунікативної взаємодії вирішують типові за­вдання новим способом дій с промовлянням встановленого алгоритму в зовнішній  мові. 

6.  Самостійна робота із самоперевіркою по еталону – використання індивідуальної форми роботи (учні самостійно виконують завдання із застосуванням нового способу дій, здійснюють самоперевірку, покроково порівнюючи з еталоном й самі оцінюють її). Емоційна спрямованість етапу забезпечується створенням ситуації успіху, що сприяє включенн.учнів в подальшу пізнавальну діяльність.

7.  Включення в систему знань й повторення - при необходідності виконуються завдання на тренування раніше вивченихх алгоритмів та під­готовку введення нового знання на наступних уроках.

8.  Рефлексія діяльності (підсумок уроку):

-       самооцінювання діяльності на уро­ці;

-       фіксація ступеня відповідності мети та резуль­татів діяльності;

-       визначення мети наступної діяльності.

Специфіка діяльнісного підходу у вихованні та навчанні полягає в переважної орієнтації його на надання допомоги вихованцю у становленні його як  суб'єкта своєї життєдіяльності.
       Специфічними принципами діяльнісного підходу є наступні: 

- принцип суб'єктивності виховання; 

- принцип обліку провідних видів діяльності та законів їх зміни; 

- принцип обліку сенситивних періодів розвитку (сенсити́вність -емоційна чутливість; змінюється на кожному віковому періоді);

- принцип трансформації (зміни); 

- принцип подолання зони наближається розвитку і організація в ній

 спільної діяльності дітей і дорослих; 

- принцип збагачення, підсилення, поглиблення дитячого розвитку;

-  принцип проектування, конструювання і створення проблемної ситуації;

-  принцип обов'язкової результативності кожного виду діяльності; 

- принцип високої вмотивованості будь-яких видів діяльності; 

- принцип обов'язкової рефлективності будь-якої діяльності; 

- принцип морального збагачення; 

- принцип співробітництва при організації та управлінні різними видами діяльності.